Кошик Добра - Жінка погода

Я не вдягаю грози, вони в мені давно
Усе що пережила лежить між та не до
Я не кричу, не прошу, мовчу коли болить
Бо жінка це погода яку вже не змінить

В мені був сніг і вітер, весна і чорна лідь
Я знала як стояти коли душа не спить
Я вмію бути ніжна і вмію кам'яна
Та навіть в тій твердині я всеодно жива

Я жінка погода така як життя
То блискавка в серці то тиша свята
Я вітер що вийшов з твоїх берегів
Я дощ що змивав усі твої гріхи

Не треба питати і чому я мовчу
В мені вся погода, яку я несу
Я жінка з прожитим, з правдою в очах
Я твоя стихія в затихлих словах